Кожна країна має власну культурну спадщину, зі своїми особливостями написання та класиками. Але, якщо казати чесно, далеко не всі мають своїх письменників, котрі зробили такий величезний вклад у літературу, як Україна.  І цим потрібно пишатися!

Ми маємо унікальну можливість читати мовою оригіналу таких всесвітньо відомих письменників, як Григорій Сковорода, Ліна Костенко, Тарас Шевченко, Леся Українка, Іван Франко. Цей список можна продовжувати нескінченно. Нашу літературу визнають та вивчають за кордоном, а ми не маємо бажання навіть ознайомитись із нею.

Звісно, якщо людина не має бажаня читати взагалі, навряд чи вона зрозуміє усю стильову крутість наших митців. Наприклад, «Тигролови» Івана Багряного; із його описанням потяга, котрого він поетично називає «залізним драконом»:

«Шістдесят суглобів у дракона – то шістдесят рудих домовин, і в кожній з них повно поглинених жертв, повно живих мертвяків. Крізь загратовані діри дивилися тоскно грона мерехтливих очей, – дивились крізь темряву десь на утрачений світ, десь туди, де лишилась країна, осяяна сонцем, де лишилась Вітчизна, озвучена сміхом дитинства і юності рано одтятої, де лишилася мати… родина… дружина… Мерехтіли грона очей і летіли десь у темряву чорну, у прірву. Ними натоптане черево вщерть у дракона».

Або рядки із віршів нашого сучасника Сергія Жадана. Він як ніхто інший пише про буття українців у наш час. Жадан не підіймає якихось нових проблем, він пише про війну, кохання, проблеми та страхи людини. Але робить це із смаком і колоритом сучасного українського простору. Ось строки із вірша «Що вона потім робила, куди пішла» із збірки «Лесбійки» 2009 року:

«Лишилися речі в її шухляді, ніби в журбі,

Календарик із її місячними,

щоби я не міг помилитись.

Лишилась бритва, яку я врешті забрав собі,

і завжди різав обличчя,

намагаючись поголитись».

Кожна країна радіє можливості читати своїх авторів у мові автора, без перекладів іншими людьми. Англійці читають твори  Вільяма Шекспіра його словами, німці – поеми Йоганна Гете, французи – оповідання Антуана де Сент-Екзюпері... Різниця в тому, що ми не користуємось своєю мовою у повній мірі і не розуміємо який скарб втрачаємо.

«Мова зникає не тому, що її не вчать інші, а тому, що нею не говорять ті, хто її знає»

Х.Арце.

Владислава Жмур