Привид вторгнення переповнював простір. І це сталося. Дні служби військового лікаря. Калейдоскоп облич. Міста і села, ліси й річки, шляхи і стежки. А іще – усвідомлення: як багато треба пройти, аби стати тими, ким хочемо бути. Кожному з нас.
Старий ворон тримав мене при собі. Під його крилом я, може, й на своєму місці був… Але, чи такої служби хотів, коли у лютому двадцять другого до ТЦК прийшов. В середині літа ворон мене відпустив. Я мандрував, поки не потрапив до необ’їждженої конячки. На початку зими. Врешті вона поржала з мене, та й скинула з шахівниці.
Рік, як я у війську. За цей час Земля обернулася довкруж Сонця. Зробила сонячне коло. Добре, що коліщатка і шарніри небесних тіл працюють беззвучно. Інакше у космосі
такий би скрегіт стояв! Пісня колись була – «Солнечный круг, небо вокруг…». Брехлива, як усе радянське. Миру вони хотіли! Й вселенського комунізму на додачу. А насправді – панувати, плювати на голови всіх і вся. Щоб нашу планету кольору мрії поглинув морок бидлократії.
Люблю справжнє. Чи я справжній? І так, і ні. Стараюсь...
«Прийми себе таким, як є. Інше не має значення».